Однорічного Сашка мама занурила в ополонку. Тричі

19 січня на свято Хрещення Господнього на річці Чибриж в Городні, неподалік міського пляжу, пірнали в ополонку. На вулиці — мінус 17. Багато тих, хто щороку занурювався, у 2021 утримались, бо дуже холодно. Пише Город 

Людей зібралося чимало: одні тільки спостерігали, інші хвацько роздягались і лізли в крижану воду. Спочатку ніхто не звернув особливої уваги на молоду жіночку з дитячим візочком і дитиною в ньому. Поряд — старший хлопчик. Прийшла жінка подивитися — що ж такого? Але, коли жінка роздягнулась сама, оголила дитя, що сиділо у візочку, і пішла до води, присутні завмерли — як їй не шкода дитятка, яке істерично кричало? Та жінка з дитиною спокійно занурились у воду, зробили своє «очищення».

«Хіба то мати?», «Хай би сама пірнала, дитинку ж шкода, їй там рік від сили», «Може, в людей яка біда страшна, і це був вимушений крок», «Певно, дитину готували, загартовували поступово», «Позбавити таку батьківських прав!», — висували версії городнянці.

— Ні до чого ми не готувалися, і біди в нашому житті страшної немає, просто мама так вирішила, — спокійна 34-річна Марія Примак з Городні.

Синочку Сашку рік і два місяці.

— Сашко не захворів? — одразу перепитую.

Почувши своє ім’я, дитинча, котре сидить у мами на руках, посміхається, тягне рученятко до желейної цукерки.

— Ні він, ні я, — радіє Марія.

Про Марію Примак у Городні непоганої думки: сама з родини, де батьки позбавлені батьківських прав, але за своїми дітьми глядить, не п’є, до декрету працювала на пилорамі. Правда, в набожності не помічена, чого їй «припекло» в 17-градусний мороз з дитинчам лізти у воду — загадка для містян.

— Я і сама перший раз цього року пірнала і Сашка вирішила закаляти, — невимушено знизує плечима. — Там же ще мій 8-річний синок Богдан у воду заходив сам, без мене. Він уже третій рік на Водохреще в річку окунається.

— Але ж Богдан ішов сам, своїми ногами, а Сашка ви поставили перед фактом, без вибору.

— Нічого страшного не сталося. Зазвичай в ополонку пірнає мій чоловік, 43-річний Олександр. А цього року холодів злякався. Я ж, коли вже настроїлась, то вирішила не відступати. Надягла купальник і — до річки. Я роздяглась першою. Поки знімала одяг, холоду не відчувала. Потім взялась за Сашка. Зняла з нього підгузок, лишила голячка.

— Кажуть, дитина дуже кричала.

— Спочатку плакав, бо хотів спати, це вже після дванадцятої дня було, зазвичай, у цей час у нього денний сон. Потім трохи злякався, бо вода холодна. Вона не те що холодна, а колюча. Та я все одно притисла сина до себе і тричі присіла у воду. Потім закутала його у ковдру, надягнула шапочку, приїхав машиною батько чоловіка і забрав нас додому. В машині ми одяглись, я дитину погодувала, і Сашко заснув. Спав просто прекрасно після купелі. Він у мене воду взагалі дуже любить. Мені також не бажано було купатися, бо ще грудьми годую. Але ж все добре. Богдана до півтора року догодувала і Сашка догодую своїм молоком. Того у хлопців імунітет такий сильний.

— Як реагували на ваше занурення оточуючі?

— Чула, як бабусі перемовлялись між собою: «Мамочка з дитиною, як це так?» Та мені байдуже на чужі балачки. У людей на те і язики, щоб говорить. Богдан у п’ять років як купався вперше, при великому морозі, з ним усе було добре. Знала, що і з Сашком так буде.

— Чи чекали ви подібної реакції городнянців?

— Ми занурювались без жодної думки про це! — відмахується Марія. — Минулого року, як Богдан купався, була ще дівчинка рочків двох, цього року бачила тільки своїх двох з дітей, решта дорослі. Біля ополонки стояла поліція. Бачили, що відбувається. Жодного зауваження нам вони не зробили. Якби зробили, певно, відреагувала б, не пішли б купатися. Це ж Водохреща, усі пірнають. Я ж не кинула дитя у воду саме, я ж його на руках тримала. Чоловік після усієї цієї історії мене підтримав. Похвалив, сказав, що чим раніше загартовуватися, тим краще для організму.

У Марії троє дітей. Крім Богдана і Сашка є 18-річний Микита, учень будівельного ліцею в Чернігові. Він, на відміну від молодших братиків, до ополонки не ходив.

— Коли відправила йому фото занурення, він мені сказав: «Мама, ти чого Саньку мучиш?». І знайомі дзвонили: «Ти що, дура?». Та я кожному відповідаю, що я так вирішила і так зробила. Наступного року знову підемо купатись 19 січня.

Троє. Від кожного — по дитині

У всіх дітей Марії різні батьки.

— Я нікого не шукаю. Вони самі мене знаходять. З першим чоловіком познайомилась ще в щорському училищі. Я вчилась на маляра-штукатура, а він на водія. Перед тим, як йому йти до армії, я завагітніла. Він пішов служити, я ходила з пузом. За два місяці до свого 17-річчя народила старшого сина. Чоловік повернувся з армії, жили-жили і розійшлися. Так буває. Сама ще зовсім юна з дитиною на руках. Та нічого, впоралась. Тоді познайомилась з Богдановим татом. Почали жити разом. І знову армія. Дочекалась. Але потім він попросив розлучення.

Я квартирувала у Півнівщині, неподалік Городні. Там і познайомилась із третім Сашком. При тому, що двічі обпеклась, не хотіла чоловіків ні бачити, ні чути. А він почав у сусідів цікавитись, хто я, що я. Так і з’явився на світ Сашенька. Нинішній чоловік хороший. На будівництві у Чернігові працює. Щодня їздить. На день 70 гривень на проїзд витрачає, але це вигідніше, ніж працювати у Городні.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №4 (1811), 28 січня 2021 року. Фото з Інтернету та автора