Прилучанка Наталія Кобець – нетипова пенсіонерка

60+ – особливий вік для кожної жінки. Ти вже на пенсії, відпрацювала своє, дітей виростила, тепер ось внукам потрібна…Інколи дошкуляють хвороби, інколи – депресія не дає спати. Буцім якась границя, якась межа поділила життя навпіл, і нічого цікавого в твоєму житті вже не трапиться. Але це не так і не всі живуть з такими думками. І це радує. Пише видання “Прилуччина”.

Прилучанка Наталія Кобець – не типовий пенсіонер, бо живе за своїми правилами, не нудьгує, віку в собі не відчуває, радіє кожному дню і має стільки різнобічних хобі, планів і мрій, що й двадцятирічні можуть позаздрити!

Вдома у неї – справжній зимовий сад, маленька оранжерея, у якій ростуть великі – до стелі – ліано-подібні монстери, кактуси, що квітнуть, екзотичні фінікові пальми і якийсь чудернацький філодендрон. А ще – алое, розлога драцена, красиві сансевієри з видовженими листками, що обрамлені яскраво – жовтою каймою. На підвіконнях красуються клівії, фуксії, рео з яскраво фіолетовим листям. У дворі – розарій і ще безліч різних ірисів, лілейник, є хризантеми і багато інших однорічних квітів. І про всіх них потрібно постійно дбати, але, як говорить пані Наталя, «квіти мене люблять, бо я їх люблю».

Вона – активний дописувач Фейсбуку, пише вірші і малює картини. Зізнається, що малює по схемах, але все одно, я думаю, це складно – потрібно мати усидливість, терпіння, акуратність і гарний зір. Донька Інеса повісила у себе в домі мамину картину «Щастя» – на ній намальована розкішна коробка, яка заповнена красивими піонами… В її творчому доробку вже 12 картин.

Багато часу проводить вона у лісі, займається скандинавською ходою, збирає там лікарські трави, бо за фахом – біолог-хімік. Буває там з чоловіком Василем Івановичем, з друзями, з меншою онучкою Анастасією. У лісі детально розповідає онучці про флору і фауну лісів Прилуччини, підкріпляючи наочним матеріалом (вчитель – це назавжди!). А ще займається якоюсь особливою оздоровчою гімнастикою, співає, кулінарнічає, після обіду грає з чоловіком у шахи -це така обов’язкова зарядка для розуму. Чекає на гостини доньку Інесу з чоловіком Дмитром і Настею, які мешкають у Києві. А з Борзни виглядає сина Олександра та невістку Наташу (син обрав дружину – теж біолога, та ще й з таким ім’ям, як у мами!). А їх донька – Єлизавета, вже доросла, навчається в Києві, але теж частенько навідує бабусю з дідусем.

Пані Наталя – завжди в настрої, завжди посміхається. Захотілося дізнатися про секрет її невичерпної життєлюбності, оптимізму та бадьорості.

– Пані Наталя, за освітою Ви – викладач хімії та біології. На перший погляд, трішки нудні науки. Але ж вони потрібні людині в побуті, в житті…

– Навпаки, вони дуже цікаві, а не нудні. Хімія і біологія, як природничі науки, є частиною духовної і матеріальної культури людства, невід’ємною частиною життя людини. З хімією ми стикаємось й безпосередньо – використовуючи мило, пральні засоби і ліки. Практично все наше життя, наш настрій, наше здоров’я тісно пов’язані з цими двома науками. Вони навчають вірно використовувати засоби гігієни при догляді за шкірою, волоссям, користуватись найпростішими ліками, доглядати за житлом, використовуючи мийні засоби, безпечно користуватись засобами захисту рослин при роботі в саду і на городі. Без хімії не було б ліків, пального для авто, газу для опалення житла, гуми, фарби, паперу… Не було б ваніліну, харчової соди, косметики, лаків для волосся та манікюру, парфумів. Чи змогли б наші аграрії одержати високі врожаї пшениці, соняху, якби не використовували знань біології і хімії про ці рослини, їх ріст, вирощування, використання добрив і гербіцидів? А ще біологія – це наука, що пов’язана з естетикою, бо рослини, що прикрашають нашу планету, дарують нам красу, збагачують наші почуття, забезпечують здорове харчування…

– У Вас багато квітів у домі, на подвір’ї. Ви не можете жити без лісу, який майже поруч.Щодня буваєте в ньому на прогулянках разом з чоловіком, онучками… За що Ви любити квіти, дерева?

– Любов до квітів мені прищепила мама, бо квітник у неї був чи не найкращий на нашій вулиці. Мама завжди вирощувала піони, хризантеми… Квіти, як і люди, – однакових немає, і в цьому їх привабливість. Одна квітка дуже лагідна і примхлива, вона потребує особливої турботи і ласки. Інша – вередлива, уперта, цвісти не хоче, як її не доглядай. До неї потрібно знайти свій «ключик»… Троянда – розкішна і гламурна, яскрава – для урочистих подій, ромашка – тендітна, ніжна, і люди люблять її за цю ніжність, недоторканість і чистоту. Зламана квітка, як і хвора людина, – не довговічна. Тому люблю квіти на клумбах , в розаріях, у вазонах, а не зрізані чи в букетах. Різноманітність кольорів, ароматів спонукає згадувати важливі миті життя.

Рано навесні у мене на подвір’ї з’являються гіацинти, крокуси, пізніше – тюльпани і нарциси, вони наповнюють повітря чудовими фарбами і ароматом. У травні починають квітувати піони, іриси, лілії, ромашки, ехінацея і ще безліч однолітніх квітів. Дуже люблю троянди за те, що квітують ціле літо, а закінчують бал цвітіння хризантеми: білі – «День вчителя», червоні – «Фестиваль», маленькі кулеподібні мультифлори. До речі, квіти мають цілющі властивості: ехінацея укріплює імунітет, пелюстки хризантем лікують гормональну недостатність, безпліддя, нагідки – найпоширеніший антисептик. Улюблені квіти – це піони, що буйно цвітуть на мій день народження і роблять мій двір святковим.

Окремо хочу сказати про мої кімнатні квіти, які створюють благодатну атмосферу для відпочинку, творчості, релаксу, для радості.

Це тридцятирічний кактус Еурофобія; філодендрон – кімнатний барометр; алое – воно створює красивий декор кухні, має заживляючі властивості.

Рео милує фіолетовим забарвленням листків; драцена-сансавієрія – очищає повітря і дезінфікує його. Всі вони не тільки красиві, а й корисні.

Фінікові пальми, кали, амариліси – це мої діти, з якими я щодня вітаюся, доглядаю і милуюся ними…

Взагалі, ми дуже тісно пов’язані з квітами та деревами. Ми – одне ціле, і людині навіть важко уявити світ без них. Завжди милуюся деревами у лісі, особливо хвойними. Дуже гарний зимовий ліс, я завжди чекаю зиму і обожнюю дерева, гілки яких прикрашені снігом…

– У Вас – гарний будиночок у приватному секторі – подвір’я, городик, земля, на якій Ви із задоволенням працюєте, поруч ліс… А чи змогли б Ви жити в багатоповерхівці, на поверсі?

– Так, жила б. Бо і в квартирі можна займатись любимою справою – вирощувати квіти, милуватися краєвидом з балкону, малювати, читати. А при потребі – спуститись з поверху і пірнути в заміську маршрутку, поїхати до ближнього лісу чи озера. Наш прилуцький край – красивий, особливий, тільки цю красу потрібно розгледіти, полюбити. Прилуччи-ною потрібно гордитися не менш, ніж жителі Вилко-во гордяться своєю, а вірніше, нашою українською Венецією.

– Ви були у Вилково? Це дуже цікавий куточок української землі…

– Декілька років підряд ми відпочивали в Приморську біля Одеси, а Вилково знаходиться поряд – за 15 кілометрів. І ми декілька разів їздили туди на екскурсію. Вилково розташоване на березі Дунаю, і там замість вулиць – канали, а основним видом транспорту для його жипелів та туристів є човни… Побували на нульовому кілометрі, де Дунай впадає в Чорне море. Там нас пригощали смачною рибою дучайкою. Незабутні враження… Під час мандрівок відкриваєш такі світи навколо себе і – в самій собі!

Подорожувати я почала ще в студентські роки, це були Карпати. Крим. Волгоград. Кавказ. Мої останні подорожі пов’язані з моми онуками та дітьми, бо подорожі дають можливість бачити прекрасне, збагачувати пам’ять, розум і уміння, вчать нас цінувати витвори рук людських. За останні три роки ми відвідали Качанівку. Тростинець. Сокорини). відпочивали на термальних джерелах Берегово в Закарпатті, здійснили екскурсію де столиці Угорщини – в Будапешт. Одержали наcолоду від пам’яток архітектури: побачили Будайську фортецю з рибальським бастіоном, ланцюговш міст через Дунай, площу Героїв… Пізнавати щось нове, знайомитися з історією. культурою минулого – така насолода для душі та розуму! Останні при роки я подорожую світом віртуально, малюючи картини під назвами «Турецьке узбережжя». «Венеціанський вечір». «Лондон». «Адріатичний берег» і інші. Це надзвичайний релакс в поєднанні з естетичною насолодою.

– Чому навчили Ваc життя і люди, яких Ви зустрічали на своєму шляху?

– Світ є таким, якім ми його бачимо. Треба вірити своїм очам і своєму розуму. Мудрість людина здобуває через спілкування з іншими людьми. І мені дуже пощастило з вчипелями школи, інституту. З великою повагою згадуо Лідію Антонівну Зезюлькіну (СШ №4). Інессу Віталївну Марісову. Івана Івановича Кочергу (Ніжинський державний педінститут), які вчили нас бути чесними, працьовитими, людяними, любити світ і людей. Lим людям я вдячна за здобуття професії вчителя хiмії і біології…

Життя та люди вчіть тільки хорошому, бо хто вміє трудитись, радіти, створювати, а не руйнувати, зустріне таких же по духу людей. Я ще в школі поставила собі за мету – отримати освіту, обрати професію, яку буду любити.Закін-чивши школу, я почала свою трудову діяльність копіювальницею в особливому конструкторському бюро «Пожмашу». Я щодня ходила в ВКБ через все місто, але це була любима робота! Заочно я вступила навчатись в наш гідромеліоративний технікум і закінчила його з відзнакою. А далі було студентство в Ніжинському державному інституті імені Миколи Гоголя. Тут я зустріла свого чоловіка Василя Івановича, ми створили сім’ю і по закінченню вузу поїхали в Донецьку область. Там трудилися 11 років, виховували дітей, але мріяли повернутись в рідні краї, що здійснилось в 1989 році. Павло Миколайович Мазепа, Сергій Михайлович Вовк запропонували мені посаду методиста з виховної роботи при методичному кабінеті управління освіти. Я вдячна цим людям, що повірили в мене, підтримували і цінували. А в 1994 році я пішла працювати вчителем хімії у Прилуцьку виховну колонію. Щира вдячність начальнику установи Володимиру Івановичу Мазурчаку за довіру, принциповість і порядність. Такі керівники бувають один раз на 100 років. Згадуються колеги по роботі в колонії – чуйні, справедливі, добропорядні, чудові пе-дагоги-професіонали, бо працювати з підлітками за гратами непросто. Працюючи в школі колонії, брала участь в конкурсі «Кращий учитель хімії пенітенціарної системи», який проходив у Києві, і стала його переможцем. Взагалі, мій педагогічний стаж складає 48 років. Радію з того, що моя праця оцінена – я нагороджена Знаком «Відмінник освіти України».

Згадую про свою участь в ансамблях будинку культури «Прилучанка», «Горлиця». А найголовніше, найрадісніше – це, безперечно, народження дітей і онуків, найскорботніше – втрата батьків.

Життя мене навчило тому, що усмішка, гарний настрій, доброта створюють позитивну атмосферу навколо. А це дає можливість спілкуватися, творити, розвиватися, допомагати, радіти успіхам – як своїм, так і інших людей. Завжди усміхаюся, якщо не обличчям, то серцем! Навіть коли було важко, проблемно (такі моменти, впевнена, є в житті кожного), ніколи не падала духом.

– Ви дуже пишаєтесь своїми онучками… Розкажіть про них.

– Мої онучки – це продовження мого життя! Вони різні і водночас схожі. Старшій Лізі – 21 рік, вона з відзнакою закінчила бакалаврат юридичної академії ім. Ярослава Мудрого в Харкові. Зараз продовжує навчатись в магістратурі, майбутній прокурор. Скромна, надзвичайно працьовита, наполеглива, добра, ввічлива. В дитинстві ми брали її з собою на море, грали в ігри, писали вірші, читали книжки і міркували про майбутню професію.

Моя менша Настуня навчається в третьому класі. Цілеспрямована, кмітлива, весела, любить танцювати, грати в шахи, має червоний пояс по айкідо. Багато читає, любить подорожувати, пограти на старому бабусиному піаніно.

Моїх онучок, в основному, виховують батьки, але вони завжди позитивно сприймають і наші з дідусем поради, поділяють наші уподобання та захоплення.

Якого життя я хотіла б моїм ангелочкам?

Бажаю їм щастя, жити в мирі, бути здоровими і щасливими, здобути улюблену професію, щоб з радістю поспішали на роботу. Щоб створили міцні сім’ї, щоб у них панували любов, довіра, взаємоповага. Щоб народили для нас з чоловіком правнуків.

Для мене щастя – це здорові діти і онуки, успішні в житті і навчанні, взаємна любов і підтримка. Щастя – прокидатися ранком і будувати плани на день прийдешній, відчувати себе бадьорим і вірити в те, що цей день буде особливим.

– Чи боїтеся Ви старості?

– Вік завжди пов’язаний із самопочуттям, зі здоров’ям. Всіх людей об’єднує одне бажання – бути здоровими. Але, на жаль, про своє здоров’я більшість із нас починає згадувати лише тоді, коли продзвенить перший дзвіночок, що сповіщає про недугу. І тоді ми починаємо дотримуватися дієт, вести здоровий спосіб життя, займатись спортом. Дякувати долі, що звела мене з чудовою людиною, тренером зі скандинавської ходи Леоновою Оленою, яка створила чудовий колектив людей, небайдужих до свого здоров’я. Наші заняття щодня проходили на центральному стадіоні «Супутник» і хоча ковід розлучив нас, я продовжую займатись скандинавською ходою, яка допомагає знизити тиск, покращити роботу судин, серця, легень. Щоденна хода в 5 км допомагає мені бути в гарній формі, покращує настрій, знімає стрес і тривогу.

Чи боюся я старості? Ні! І про це я написала у своєму вірші:

Ніколи старості не бійтесь,
Її любити треба,
Що мудрість з щедрістю Сягнути може неба.
Щедрот багато на Землі,
І кожен з нас їх знає,

Але до старості, на жаль,
Не кожен доживає.
Прекрасний вік подарував Своїм улюбленцям Всевишній!
Онуків дав нам, спокій дав І заповів: «Любити ближніх!»

Старість – це перш за все – зрілість почуттів, думок і вчинків. Маю безліч цікавих справ, нових ідей та проектів. Малюю, пишу вірші, доглядаю за своїми рослинами, ходжу до лісу по ягоди та гриби. Або – щоб подихати свіжим повітрям, помилуватися красою, подумати. Не має часу старіти, бо я вся у справах. Життя – це дар, зумій його прожити! Це подарунок долі, і той, хто його не цінує, багато втрачає. Головне – знайти сенс свого життя, своїх почуттів, захоплень, прожити його цікаво і залишити хороший слід. В своєму житті я сповідую постулати відомого грузинського практичного психолога Майї Гогулан: вона вчить не конкурувати, не бути амбіційним, частіше спілкуватися з друзями, займатися спортом, завжди бути в доброму гуморі і втілювати свої мрії в життя!..