Просто жила й виконувала свій лікарський обов’язок

Просто жила й виконувала свій лікарський обов’язок. Так говорить про себе Людмила Падалко з Гончаріського, яка виходила недоношене немовля, що народилося під час бойових дій.

“Ми знали, що лікарка завжди на місці”: історія Людмили Падалко, яку Президент нагородив відзнакою “За оборону України”. Розповідає Суспільне Чернігів.

Їздила до пацієнтів у села на власній старенькій машині, знаходила життєво важливі ліки – з початку російського вторгнення сімейна лікарка з Гончарівського Людмила Падалко весь час була з жителями громади. За роботу та волонтерську діяльність її нагородили відзнакою Президента України “За оборону України”. 

Богданчик разом з мамою Наталею прийшов на планове щеплення до Гончарівської амбулаторії. Хлопчику один рік, він народився 4 березня 2022 року передчасно. Наталія розповідає: 23 лютого її поклали на збереження в Чернігові, а 25-го відправили додому в Гончарівське. Чоловік в цей час захищав Чернігів, а вона виїхала в сусіднє село Жеведь. Народжувала вдома в лікарки-терапевта, яка також в цей час була в селі.

Богданчик, який народився 4 березня 2022 року. Фото: Суспільне Чернігів

Він був маленький, ми навіть не могли його зважити. Кіло сімсот, десь так важив. Потім жовтянка почалася. Справилися, слава Богу, — каже жителька Гончарівського Наталія Івацко.

За кілька днів до Жеведі змогла приїхати й сімейна лікарка родини Людмила Падалко.

“Бачу – малюпусіньке, слабеньке, жовтеньке. Розумію, що там на цілий листок виписка має бути. Йому в кувез, реанімація. А куди його везти? Ні до Києва, нікуди ми його взагалі не довеземо. Ну і будем так виходжувати, як виходжували 200 років назад”, — говорить Падалко.

Коли хлопчикові виповнилося півтора місяця, мама помітила, що він важко дихає. Людмила Падалко виписала направлення до обласної дитячої лікарні, а звідти вже відправили в “Охмадит”.

“І там нас прооперували. У нас вада серця, атрезія легеневої артерії першого типу. То слава Богу, все добре”.

На прийомі в Людмили Падалко. Фото: Суспільне Чернігів

За час активних бойових дій в Гончарівській громаді народилося троє дітей, Богданчик вдома і ще двоє – в Козельці, куди встигли відвезти перед пологами їхніх мам, розповідає Людмила Падалко.

Вона згадує, разом з колегами розуміли, що може початися повномасштабна війна, тому заздалегідь підготували майно амбулаторії до евакуації. 24 лютого вивезли його до Слабина, і допомагали евакуювати дітей з Гончарівського до Смолина. Лікарка каже, що навіть не думала кудись виїжджати.

“У мене чоловік був у Чернігові, у мене молодший син – був достроковий випуск і десь під Черніговом, навіть не знала, де він знаходиться. Я мала бути коло них поруч, комусь допомогти”.

Людмила Падалко на складі медикаментів в амбулаторії. Фото: Суспільне Чернігів

Люди боялися ходити до амбулаторії, тому Людмила Падалко сама ходила до пацієнтів, їздила в села громади. Спочатку, каже, її возили хлопці з тероборони, а потім їздила на своїй автівці.

“У мене є така старенька-старенька машина, Land Rover, але він уже – більше, як каже мій чоловік, ходить, ніж їздить. Він мене теж виручив, хлопці мені трошки його підремонтували, бо він був не на ходу. Ліки, які в мене були, я ззаду ставила”.

Пізніше з ліками почалися проблеми. Особливо, каже Людмила Падалко, переживала за інсулін. 25 лютого навіть виписала електронний рецепт, за яким вже отримати препарат було ніде. Без інсуліну залишилася й жителька Гончарівського Людмила Компанієць.

“У мене дочка в Києві жила, інсулін дістала, передати ніяк не могла, тільки зв’язувалися з волонтерами з допомогою Людмили Анатоліївни (Падалко, — ред.)”, — каже жінка.

Нагородження Людмили Падалко відзнакою “За оборону України”. Фото: Чернігівський районний центр ПМСД

“Де він у мене взявся – телефон львівських волонтерів, я їх в очі жодного разу не бачила. Вони нам спакували посилку з інсулінами, які були. Плюс позбирали дані у людей, який вони інсулін приймають, вони зайшли в електронну базу у Львові, виписали інсулін, вислали нам. Два тижні, звичайно, інсулін йшов на Козелець, з Козельця – хлопці їздили по хліб – отримали той інсулін”, — говорить Людмила.

Лікарка розповідає: Слабин, куди вивезли на зберігання речі й автомобіль, обстріляли, були поранені. Згодом 5-го березня влучило й у саму Гончарівську амбулаторію.

“І ми, коли забирали поранених з-під розбитого моста, то ми стояли під мостом і дивилися, що ракети полетіли. Зрозуміли, що вони до нас прилетіли. Ми повертаємося в наше містечко, а вони розбомбили всю нашу амбулаторію, все було розбомблене”.

За роботу і волонтерство в період активних бойових дій, Людмилу Падалко нагородили відзнакою Президента “За оборону України”. Каже, нагороди не очікувала та “просто жила й виконувала свій обов’язок”.

“Вона своє містечко не кинула, не залишила, і ми знали, що наш лікар завжди на місці”, — говорить жителька Гончарівського Людмила Компанієць.