Лікарка під час бойових дій приймала пологи вночі

Тетяна Нестеренко – єдиний у Семенівській громаді акушер-гінеколог, яка під час окупації самотужки приймала пологи і з допомогою хірурга робила кесарів розтин. Інформує “Життя Семенівщини”.

Майже два місяці жаху від танкових колон, гулу літаків над головою, що прямували з бомбами на Чернігів, «орків», які сараною раптово налітали в місто, – такою прийшла війна в прикордонну Семенівку Чернігівської області.
Вагітних неможливо було доправити до пологового будинку, де їм могли надати належну допомогу, то ж жінки народжували в умовах нестачі медикаментів та обладнання – в лікарні вже чотири роки, як немає пологового відділення.

Тетяна Нестеренко дякує волонтерам та знайомим, які знайшли необхідні ліки та передали зі Львова і Києва.

Я працюю лікарем вже вісімнадцять років, десять з них – акушером-гінекологом, але те, що я відчувала в найстрашніші майже два місяці окупації, я не забуду ніколи…, – каже Тетяна Нестеренко.

«Мусила лікувати навіть такі хвороби, з якими раніше відправляли в область, згадала і першу свою спеціальність неонатолога. Це було дуже страшно, страшно насправді й досі. Адже в районі жоден лікар не володіє необхідними навичками, щоб прийняти пологи, зробити кесарів розтин і надати допомогу при матковій кровотечі, тому втеча означала б ризикнути життям всіх цих жінок та дітей. Як потім жити? Надзвичайно важкий вибір. У нас з чоловіком (він також лікар, хірург) троє дітей, і це найтяжчий вибір у моєму житті, який я роблю щодня, йдучи на роботу. Вибір між ними і необхідністю (професійним обов’язком) . І своїх дітей жаль, і чужих», – зізнається лікарка. Взагалі я вже 5 років не мала практики приймати пологи. Але в такі часи всі лікарі нашої лікарні робили все можливе і неможливе. Ми з чоловіком-хірургом разом робили кесарів розтин, він мені допомагав.

В лікарні закривали вікна в маніпуляційній та пологовому залі на четвертому поверсі мішками з піском, щоб світла не було помітно ззовні і при обстрілі врятували б від уламків, стерилізували приміщення кварцевою лампою. Усі пологи Тетяна Нестеренко приймала переважно вночі.

«Мене вразило те, що зазвичай під час пологів майбутні матері нервуються, але те, що я побачила … Я знала, що жінці дуже боляче і просила потерпіти, на що та надзвичайно спокійно відповіла, що це всього лише пологи і зовсім нічого страшного в порівнянні з тим, що вона пережила при евакуації з Чернігова. А інша жінка, притискаючи до серця новонароджену донечку, тихо плакала, бо чоловік вже тиждень не виходив на зв’язок, а потім в день виписки отримала звістку й одночасно плакала від жаху, що він у полоні, і сміялася від щастя, що він живий. Або історія ще однієї неприродньо відстороненої породіллі про зруйнований вщент будинок, який її свекор будував все життя, вкладаючи в нього душу. Інколи здається, що це все не насправді, що це якесь невдале кіно, бо такого просто не може бути у 21 столітті», – говорить Тетяна Нестеренко.

Жоден лікар Семенівської міської лікарні не покинув своє робоче місце. «Це було б дезертирством, – вважає лікар акушер-гінеколог. – Якщо робиш все, що можеш і вмієш, і це приносить якусь користь задля перемоги – більше шансів вижити і не зійти з розуму».