Історія одного врятованого життя в оточеному місті

Лікарі-рятівники на війні стали свідками багатьох різних історій: трагедій та спасіння людського життя. Історія одного врятованого життя в оточеному місті від чернігівського хірурга Романа Бондаренко у проєкті «Дякуємо серцем».   Це – інформаційний крок Міністерства охорони здоров‘я України, що  реалізується за підтримки ВООЗ і ЄС в межах ініціативи щодо розвитку системи охорони здоров’я в Україні. Інформує Чернігів.City

Умови в лікарні під час облоги

Чернігівський лікар, судинний хірург Чернігівської міської лікарні №3 Роман Бондаренко колись мріяв стати військовим медиком, навчався на військовому факультеті медичного університету, але так склалося, що став судинним хірургом.

Проте, у долі свої плани. Наступ росії 24 лютого змінив і життя, і роботу чернігівського лікаря.

Коли місто потрапило у щільне кільце, в усі лікарні почали масово надходити постраждалі. Тож вдома Роман Бондаренко практично не бував. В лікарні зникло тепло, вода та електрика і працювати стало занадто складно. Оперувати доводилося в холодній операційній, де температура сягала +8°C, щоб якось зігрітися медик одягав два операційних костюми і теплі шкарпетки.

Порятунок пораненого хлопця

“Згадувати такі моменти важко. Це якраз те, що дуже хочеш забути, але не виходить. Особливо запам’ятався випадок, коли 17-го березня відбувся масовий артобстріл міста, після якого кілька годин поспіль звідусіль везли поранених. Мене попросили залишитися, бо в одного з них була підозра на судинне ушкодження. Я запідозрив, що у пацієнта ушкодження підколінної артерії. Так і було”, – розповідає Роман Бондаренко.

Пораненого повезли його в операційну. В цей же момент знову розпочався обстріл, оперувати довелося під ліхтариками мобільних телефонів. Операція була вкрай складною, адже ще перед цим хлопець втратив багато крові.

“За день стало зрозуміло, що, на жаль, кінцівку врятувати не вдасться. М’язи відмирали, почалася ниркова недостатність. Наступна операція – і знову артобстріл. Я розумів, що був би радий «вигнати» медиків із операційної, щоб вони сховалися, але не можу цього зробити, бо не те що кожна рука, кожен палець потрібен”, – згадує медик.

Ногу довелося ампутувати, але після такої операції для пацієнта необхідні медикаменти, кров, плазму, все це треба було десь знайти, бо всі запаси лікарні були вже використані, а станція переливання крові теж постраждала під час обстрілів. На щастя, в цьому медикам та їх пацієнтам допомогли волонтери і хлопчину вдалося стабілізувати.

“В нього ще були тяжкі вогнепальні ураження верхньої кінцівки. Наші травматологи не могли нічого зробити, бо не було необхідних девайсів. А хлопцю дедалі гіршало й гіршало. Виникли інфекційні ускладнення, довелося робити реампутацію”, – розповідає чернігівський судинний хірург.

“На щастя, в кінці березня хлопця вдалося евакуювати. А нещодавно я дізнався, що його довезли тоді до Києва. Потім було дуже складне лікування, але він – живий і продовжує боротися”, – з радістю розповідає Роман Бондаренко.

Фото: Слово і Діло